Улітку ясно сонце світить,
Мої думки про пляж,
Якби ще плавати уміти,
Вже б’є мене мандраж.
А друзі з хати гонять:
“Якого біса спиш?
То ж в річці не потонеш,
На сонці не згориш”.
На річці так прекрасно,
Будемо ми купатись,
Пече вже сонце ясне,
Скоріш би нам сховатись.
На пляжі я лягаю,
Так душно, як у печі,
На воду поглядаю
І смалю свої плечі.
Мої друзі позіхають,
Хочуть вже пірнати,
Я у воду зануряюсь
Аж по самі п’яти.
На моторному човні
Хтось гукає, кличе,
Але боязко мені,
Мию я обличчя.
У обід прийшло народу,
Мабуть, повен пляж,
Зануряюсь я у воду
По коліна аж.
Ще й соромлюся я трохи,
Це робить не слід,
А тому занурив ноги,
Потім ще й живіт.
Та соромлюсь я народу,
То ж не все-одно,
Свої руки прямо схода
Ставлю я на дно.
Дуже довго я пірнаю,
Хороше мені,
Лиш ногами я махаю,
Дві руки на дні.
Мої руки так сміливо
Йдуть собі по дну,
І ногами-просто диво!
Гарно я пливу.
Огортає мене скоро
Добра глибина,
Я руками, люди, (горе!)
Не намацав дна.
Мої руки коротенькі,
Хоч високий ріс,
І водиця солоденька
Хлинула у ніс.
Ох водички я напився.
Наче бочка, став,
І на всіх я розсердився,
Довго не пірнав.
Не судіть, що я боюся
Водяного виру,
Коли в ньому я держуся
Менше за сокиру.
Йти у воду я боюсь,
Глибоко не лізу,
Бо я швидше там втоплюсь
За брусок заліза.
Краще в полі я, на лані,
Посиджу на суші,
А помиюсь гарно в ванні,
Сполоснуся в душі.