Прокинулась тиха долина,
Говорить щось вітер до трав,
Червону небесну частину
Ледь-ледь промінь сонця торкав.
Зоря нас лишила ранкова,
Із серця женемо ми лінь,
У житі сховалась раптово
Блукаюча сонячна тінь.
У травах неначе дрімаю,
Та серце ніколи не спить,
І всім я єством поринаю
В бліду світанкову блакить.
Нас сонце ясне зігрівало,
Своє дарувало тепло,
Так довго мене цілувало
В моє неспокійне чоло.
На день нас покинули зорі,
Їх слід я у небі гублю,
Ловлю квітів дух на просторі,
Пелюстки до серця горну.
Щоранку той запах пшениці
У полі всім серцем я пив,
Так добре мені, як водиці
Я із джерела пригубив.
У полі і вам бути зичу,
Зігрієте серденько ви,
Як промінь осяє обличчя
Й відчуєте подих трави.