На світі місце є прекрасне, багата щедрая земля,
Сади, ліси, глибокі ріки, врожаю сповнені поля,
Живуьь там люди працьовиті, себе країні віддають,
Готові землю захищати як вороги лихі прийдуть.
Повинна бути лиш єдина для нас найкраща і своя
Вільна і сильна Україна, усім це заявляю – Я!
Закликати усіх я мушу, просити гідний наш народ -
Не продавайте, люди, душу за копійки та бутерброд!
Не треба нам всесвітню владу, не треба гори золоті,
Свободи хочемо і ладу, спокійно жити у житті,
За незалежність ми боролись, покладено чимало сил,
Для чого? Щоб вельможний нелюд нас як огудиння скосив?!
Руками хижими і злими людей за горло він стиска,
А під його великим носом – лукава й підла усмішка,
В людській крові по самі вуха, а совість вже давно продав,
В душі холодній пусто й глухо, в отруті серце він зкупав.
Та як ведеться в кожнім царстві, не управляти ж одному,
У вовка є свої шакали, які підгавкують йому,
А вовк – «гир-гир», шакал – «дзяв-дзяв», знайти їм легко спільну мову,
А на невинних громадян кладуть хвости пухнасті знову.
Розумне, сильнеє суспільство геть не потрібне владі цій,
Їм вигідно, щоб залишався народ нікчемний та дурний,
Навіщо ж сили докладати і рахуватись з усіма,
Коли зробити можна вигляд, що ми ніхто і нас нема.
Бажає кожен взяти слово і думку висловить свою,
А нам роти все закривають, сказати вголос не дають,
Усе змінилось і настали в країні новії часи,
Потрібно брати до уваги всіх українців голоси.
Якщо ж у нашій «чесній» владі усі сліпі, німі й глухі-
Висловлюємо їм прохання - вони у відповідь «хі-хі»,
Але ж не вічний, не безмежний терпець народу Богом дан,
Щоб можновладці їх почули, то люди вийшли на майдан.
Не для війни, не для скандалу, від себе просто донести,
Про всенароднеє бажання політикам розповісти,
Там мерзли днями і ночами, голодні, змучені, сумні,
Вельможа їм увічі плюнув: «Які ж ви, все-таки, дурні…
Ідіть додому, їжте сало і не морочте голови,
Як не припинете стирчати – порозганяю, чули, ви!»
Набридло вільним українцям тварюче ставлення до них,
Майдан додолу не зігнувся і не замовк, і не затих,
Уваги вищої чекали, в кишенях крихти рахували –
Не вийшло зовсім діалогу, на них поліцію нагнали.
Прийшло велике люте військо, озброєне аж до зубів
Та й почало людей трощити як тих нікчемних комарів,
Знущалися як над рабами, не шкодували і дітей,
Кістки ламали і ловили, неначе ті вовки курей.
І не важливо, в чому винний і чи не винний взагалі -
Місили всіх, вмивали кров’ю і волочили по землі,
Порядним, чесним журналістам, що там за правду вболівали
Носи ламали, били зуби, печінку на частини рвали.
Та люди досі не здаються, за правду на майдані б’ються
І віру світлу не втрачають та, гірко плачучи, сміються,
Бо прагне наша Україна міцні кайдани панські зняти,
Смішні безглуздії закони давно вже треба скасувати!
Хто захистить, хто допоможе, хто владу зупинити зможе,
Як зупинить безжальні вбивства, дай руку нам, Всевишній Боже!
Катам державним і народним до тих страждань немає діла,
Державу по шматочку нищать, відпочиваючи на віллах.
За що знущаються? За правду вбивають молодих людей!
За те, що в правильній державі ростити хочемо дітей!
В державі, де шанують гідність, існує вільнеє життя,
Людей закони захищають і прийде краще майбуття,
Де є свобода мовить слово, відкрито, гучно без страху,
Не боячись, що владні сили нас перемелять на труху.
Та скільки ж можна це терпіти, в страху, тремтінні далі жити,
На олігархів спини гнути і, зрадивши себе, служити!
Вони карають нас за поклик всеукраїнської душі,
Не знаю, що й мене чекає за ці сміливії вірші…
Ту Конституцію прекрасну, яка служити мала нам,
Спаплюжили, зганьбили нагло, зробили з неї стид і срам,
Ухвалюють такі закони, що не сприймає голова,
Вони, так бачте, захищають чиїсь невідомо права!
Свої зазнайкуваті очі та й не повернуть в наший бік,
Вкладають всі можливі сили, щоб дух майдану зовсім зник,
І не вважають за потрібне з людьми нарівних розмовлять,
Бо ми для них як та скотина, яку потрібно лиш ганять.
А щоб ще більше залякати порядних чесних громадян
Улаштували для народу смертей жахливих ураган,
Та ще й нахабства вистачає людей убитих молодих
У власній долі звинуватить, звернуть свою вину на них.
Машини активістам палять, життя родинам не дають,
Ще й на морозі роздягають, принижують, кийками б’ють
І цілі групи викрадають, забравши гроші й телефон,
Безслідно люди ті зникають,а як же правильний закон!?
Права порушують безкарно, тримають під прицілом всіх,
Блокують Інтернет всесвітній, кому сказати – просто сміх.
Нас зневажають всі держави за владу, що зганьбилась так,
Бо не свобода править балом на Україні, а кулак,
Як довго можна дозволяти жорстокість над людьми творить,
А може владу поміняти, закони власні нам створить…?