Летить голубка – ангел білосніжний,
А поруч голуб, темний як земля,
Тріпоче серце, погляд ніжний-ніжний,
Летять через озера і поля.
Шепоче голуб ті слова кохання,
Що народились у його душі,
З голубки тільця вирвалось зітхання
На ті прекрасні щирії вірші.
Так лагідно торкнувся він красуні
Своїм ласкавим, люблячим крилом,
Удень кружляли весело під сонцем,
Вночі відпочивали, вкриті сном.
Кришталь води та квітів аромати
Приносили безмежну радість їм,
Словами не можливо передати
Як любо їм було на світі цім.
Здавалось, не можливо зупинити
Життя і щастя радісний потік
І не могли кохані припустити,
Щоб той яскравий вогник згас і зник.
Чи, може, хтось позаздрив, чи наврочив,
Біда страшная, чорная прийшла,
Нестримні сльози, тугу та страждання
З колючою стрілою принесла.
Рука безжальна, прагнувши розваги,
На білосніжне тільце посягла,
Чому голубці страшно заболіло,
Відразу зрозуміти не змогла.
Лиш крильцями змахнула, стрепенулась,
Повільно опускатись почала,
Злякався голуб, кинувся за нею,
Не міг повірити, що люта смерть прийшла.
«Не полишай мене, прошу, моя кохана,
Без тебе я не хочу жити, ні!
О, небеса, нехай стріла проклята
Дістанеться у серце ще й мені!»
«Ти не сумуй, мій красень темнокрилий,
Живи, радій, лети, лети, лети,
А пам’ятаєш сад квітучий, пишний,
Моє послання віднеси туди».
«О, темрява, безжальна та жорстока,
Віддай її мені, не відбирай!»
Востаннє очі лагідні зустрілись
«Коханий і єдиний мій, прощай…»
Заплющились прекрасні ясні очі
І швидко полетіла до землі,
Розкинулися білосніжні крильця,
Доверху лапки здійнялись малі.
Від болю та страждання серце рвалось,
Не переніс ту втрату назавжди,
І не відчув як тіло розбивалось
Об гостреє каміння край води.