Лунали прекрасної музики звуки,
Завмер у чеканні зал…
В благанні удаль простягнувши руки
Кохану свою шукав.
На березі Лебединого озера,
У сяєві напівтьми…
Чи знайде? Чи зможе? Чи владна доля,
Що обираємо ми?
І ось вона! Ось вона – Білий Лебідь!
Кохана! Ота, що з снів!
Та сум на обличчі прекраснім вгледів –
Бо клятву порушить зумів…
Бо в танці кружляв – ну до чого схожа!
Така ж прекрасна й сумна…
Та чорна… Прекрасна, легка, та чорна
Була у житті вона…
Одетта прощає! Кохання безкрає прощенне
До віри основ.
Та з першим промінням кохана зникає…
То доля карає любов…