Туга ти моя випадкова,
Мені ти заплутуєш мову,
Затьмарюєш добрі думки,
Чому усе так, я не знаю,
Та завжди надію тримаю,
Не випущу її з руки.
В житті із нас хтось послизнеться,
Комусь це все просто минеться,
Стече, як із гуски вода,
Хтось тихий, неначебто миша,
Та слід незгладимий залишить
Мала чи велика біда.
Характером різні всі люди,
Нудьгу хтось у пляшці забуде,
А потім до полудня спить,
Та серденько наше не з гуми,
Без меж ті тривожнії думи
Не здатне воно умістить.
Не будемо радості з неба
Чекати, всміхнемось до себе,
А також до ближніх своїх,
Будемо добро ми творити,
Бо раз лиш відведено жити,
Про вічність ще думати гріх.