Тролейбус їде по маршруту,
Людей набилось ніде стать.
Одні мовчать, інші «отруту»,
Із рота стали випускать.
Усе не так, як їм хотілось,
Паплюжать владу і людей,
А люди слухали, дивились,
Не піднімаючи очей.
Договорилися до лайки,
Пішли у хід брудні слова,
Дві жінки, наче балалайки,
Одна кричить, друга - підігріва.
Несуть таке, аж вуха в’януть,
Об’їлись, наче, блекоти.
До цього люди вже звикають,
Скоріше б тільки їм зійти.
На зупинці вибігають,
Щоб не слухать балаган,
Вони нікого не чіпають,
Я розумію їхній стан.
В громаді хамство процвітає,
Його ми відчуваємо завжди,
Воно нам душі роз’їдає,
Так недалеко й до біди.
Ми стали злі і ненаситні,
Неначе в зграї живемо.
І стаємо такі амбітні,
Один другого гриземо.
Не стало совісті людської,
Я про мораль уже мовчу,
Дійшли вже до межі такої
Схаменіться, люди, я прошу.
Спілкуйтесь в злагоді і мирно,
Прошу у хамстві не живіть,
Не говоріть словами гнівно,
Своє здоров’я бережіть.
Побільше люди посміхайтесь,
«Пробачте» першими кажіть,
Кричати менше постарайтесь,
Гріха на душу не беріть
Розмова їх всім надоїла,
Одні підтримують і навпаки,
Була їх воля всіх би «переїли»,
До чого ж злі ці жіночки!
За рід жіночий соромно мені,
Коли себе вони отак ведуть,
Жінки чиїсь вони і матері,
Який же приклад надають?
Таке в сім’ї і на роботі,
І де б вони ще не були,
Псувати настрій всім охочі,
Не відчуваючи вини.
Зійшов із сумом на зупинці,
Стою, задумався про те,
Що посміхатись треба жінці,
Не забувайте ви про це!