У пошуках краси та блага тиняємось по цій землі,
Кладем на голову на рідну випробування немалі,
Великі відстані долаєм і творим тяжкії труди,
Куди йдемо, самі не знаєм і чи потрібно нам туди.
Лиш невеликий з нас відсоток уміє вдало розбирать
У голові своїй завали та по поличках розкладать.
А більшість крутиться, ганяє по цьому світі як сайгак,
Простої істини не знає – що треба діяти не так.
Не треба проти волі бігти лише, щоб встигнуть за всіма,
Як кажуть, скільки не старайся, а краще там, де нас нема.
Чому ж так важко зрозуміти, ми Всесвіту творіння є
І можемо самі змінити у кращий бік життя своє.
Щоб справжню істину пізнати в глибинах вашої душі,
Потрібно справжній скарб дістати і в тих глибинах залишить.
Ми озираємось навколо, шукаєм радощів людських,
Постійно скаржимось на долю, а ключ до щастя в нас самих.
І щоб невдачі не терпіти на нелегкім шляху своїм,
То варто серце лиш відкрити ідеям творчим та новим.
І марно в Бога вимагати, щоб Він вам бублики кидав,
Та допустимо попрохати, щоб мудрість вам безмежну дав.