Мамо, матусю, пташко сивенька,
Ви відлетіли за небокрай.
Де ваша душенька зараз, рідненька.
Певно полинула в ангельський Рай.
Ви все життя соловейком співали,
В Пеклі земному, жили рвучи.
Смерті просили, смерті благали,
Бо вже відмучились тут, живучи.
На одній ніжці, неначе лелека.
Плакали гірко: ”Як жити мені?”
Ви відлетіли далеко, далеко...
Тугу лишивши і біди земні.
Чую щоденно ваш спів солов’їний.
Крає він серце і душу мою.
Бачу ваш образ світлий, нетлінний
В іншому світі, у Божім Раю.
Грудень 2007 р.