А що перша любов –
то ще мрії і сни,
Розцвітають чуття –
первоцвіти весни.
Все сліпучо-ясне,
все болюче-палке,
Захлинаєшся в щасті
і тонеш в сльозах...
Не забудеш ніколи,
але вже потім
Зрозумієш:
то все –
Квіт твоєї душі,
То скарби твої власні
Так сяяли в ній,
Зчарували тебе
І прикрасили світ.
А що друга любов –
Чи, бува, й не одна –
То шукаєш уже
Половину свою.
Без туману в очах,
Та із рештками
сліз,
З недовірою ще,
Та з надією знов.
Хтось попікся
навіки
На першій межі...
Та сильніша
й солодша
Доросла любов.
А що третя любов –
Чи яка довелось –
Хай зігріє й освітить
На осінь життя.
Не допустить зими,
Захистить в холоди.
Бо любов –
то навіки
Живуща вода.
Її квіти не в’януть,
Не студить сивина.
Хто любить
не боїться,
Той вип’є до дна.
Найчудовіші квіти –
Кохання весни.
Найдорожчі плоди –
На заході життя...
Якщо серце живе,
В ньому сонце
завжди.
І яка в нас
любов –
Такі, значить,
і ми.