Ягоди червоної калини, мов зіркові грона,
Зранку вчора я збирала в тата у саду.
Гнуло деревце маленьке свою пишну крону,
Знаючи, напевно, що не скоро вже сюди прийду.
Тут осінні барви тепло-лагідно лягали
На холодне тло карпатських сизих гір…
Після довгого дощу примарами вставали
Духи цього світу, мов казковий потойбічний звір…
А в траві бродили мокрі саламандри,
Що ввібрали в себе барви зоряних ночей…
Я себе питала:«Хіба легко жити тут обману,
У краю, що створений для казки і людей?»
ПЕРЕВОД
Калиновые гроздья я срывала рано-утром по росе…
Осенне рассмеялся промокший насквозь папин сад…
И склонялось деревце доверчиво ко мне,
Словно зная, что вернусь не скоро я сюда…
Ласково ложились тёплой Осени мазки
На холодный холст карпатских сизых гор…
После долгого дождя курились так они,
Словно выходили духи прошлого из нор.
А в траве высокой бродят саламандры…
Звёздной краской ночи разрисованы они…
Я, застыв, смотрю на эту диво-сказку…
Неужели в этом мире место есть для лжи?