Герої помийних канав
Задравши носа догори,
Брудні і вимушені гнити,
Забуті і осміяні народом,
Князі помийні забажали жити.
У славі тішились недовго,
Знущались, бавились, сміялись,
Аж доки слиною вдавились,
Ковтнули більше ніж налили.
Але повстали лише щурі,
Що із канав потоком злились,
Що між кісток людських
Століття гризлись.