Пам'яті загиблого Сергія Нігояна
Країна побачила чорне згарище.
Це вже не протест, а таки війна.
Мій відданий друже, міцний товаришу,
Я дуже боюся тепер за нас,
Та більше – за світло, в очах згасаюче.
«Не треба! Не треба!» - у ніч кричу,
Бо знову говорять за нас керманичі
І плаче над мертвими Вакарчук.
Невже отакої бажали долі ми,
Що Сонця не видно і слів не чуть?
Уранці колись прокидались кволими,
А нині сніданок – новини й лють;
А нині не хочеться жодних ласощів
І влито у жили гарячу ртуть.
Мій відданий друже, міцний товаришу,
Ми маєм боротись... інакше – вб’ють.
22.01.14