Катерино, Катерино,
що ж ти наробила?
Нащо вроду молодую
і життя згубила?
Нащо тобі, дурна дівка,
здався той Іванко,
Що тепер ти ось не Катря,
ти у полі мавка?
Ти співаєш із вітрами
колискову сину,
Що життя своє скінчив вже,
та й ліг у могилу.
Полишив тебе коханий,
так то не кохання,
Коли тільки з однієї
сторони зітхання!
Твої коси побіліли,
личко помарніло
Ти лиш мавка, Катерино,
ти цього хотіла?
Чом ти душу, тай не тому,
відкривати стала?
Ти хіба ж мала дитина,
наслідків не знала?
Катерино, Катерино,
лихо із тобою!
А москалик посміявся
разом із юрбою!
Ось узимку будеш спати
на м*якій перині,
Зможеш снами розказати
заблудлій людині:
Від кохання до одчаю
вузенька стежина,
Та вона така коротка,
раз! і ти крижина,
Що без прихистку на сонці
і палкім камінні
Під криваво-чорним сонцем,
а не небом синім...
25.09.2013