Гордо яблуні і вишні в саду розцвітають,
Все гудуть невтомні бджоли і їх запиляють.
Ідуть люди працювати, тільки зійде сонце,
Щойно вигляне із лісу-блимає в віконце.
А столітній дуб до клена в лісі щось шепоче,
Як то гарно, коли хтось працювати хоче.
Он лопата, он граблі, соток десь сімнадцять,
Припаду я до землі, буду прислухаться.
А весняний вітерець все траву колише,
Хай, лопата, тобі грець-в обід ледве дишу.
Подивився я на трасу-сонце вже сідає,
Земляную чорну масу все перевертаю.
Кину в землю “реманент”, піду до дороги,
Впав на землю в цей момент, підкосились ноги.
Огортає поле ніч, у землі лопата,
Вечір-зовсім інша річ, де це моя хата?
Ой скоріше б зайти в хату, книжку почитати,
Занести в сарай лопату, завтра знов копати.
Гарна книжка, та читати вже немає часу,
Треба вдень перевертати в полі чорну масу.
Зранку знову я у полі, пташечка щебече,
Наробився я доволі, аж боліли плечі.
Кілька соток я скопав у травневу днину,
Цілий вечір присідав, випрямляю спину.
Я втомився іще зранку, дивлюся в діброву,
У блакитному серпанку хтось пасе корову.
Ой працюю я граблями і горби рівняю,
Розрівняю все й очами горизонт вбираю.
Гарно десь там вдалині, вічність, мабуть, ціла
Ох думки мої сумні, знов візьмусь до діла.
Прохолодний вітерець з полем розмовляє,
Полю скоро вже кінець, швидко я копаю.
Вітер каже щось до хмар, хмарам щось буркоче,
Візьму в поле я ліхтар, щоб копать до ночі.
У п’ять ранку мій ліхтар досі світить в хмару,
Дивлюся-Свирид вівчар вже пасе отару.
У сім ранку в моїй хаті певно, сонце сяє,
Я ногою на лопату знову налягаю.
Уморився-Боже збав, була кріпатура,
В ліжку я два дні лежав, гарна фізкультура!
Але знаю, що немарно поле я копаю,
В кінці серпня дуже гарні будуть урожаї.
Землю я вже розпушив, що не бачу межі,
І бадилля підпалив-поробив пожежі.
Трохи обгорів чебрець, що ж це я задіяв,
А північний вітерець попіл весь розвіяв.
Попіл несло в небеса, сів я на травиці,
В цих лісах така краса-вовки і лисиці.
Все своїм життям живе, літо зустрічає,
Риба у ставку пливе, соловей співає.
Раджу, друже, я тобі в травні теж співати,
А не сльози лить в журбі, зілля те вживати.
Лиш тоді буде щаслива вся твоя родина,
Усміхнеться вам красива у саду калина.
Пам’ятай про це завжди, що б в житті не сталось,
Щоб цвіли ж для вас сади, сонце усміхалось!