***

             
Болить душа за Україну,
Чому так крається вона?
За що тебе господь покинув,
Моя рідненька сторона?
Віддав багатим на поталу,
Лишив народ на призволяще,
Ми вимираємо помалу,
Невже ти зрікся нас і за що?
На шість мільонів менш нас стало,
Без голоду і без війни,
То влада нами керувала,
Помилуй боже, борони.
Тебе порвали на шматки
І далі рвуть, усе їм мало,
Це нове панство, ці ділки,
Усе під себе заграбало.
Ні ще не вмерла рідна ненька,
Вона помалу помирає,
У можновладців прірва ; пелька,
Як дірка чорна поглинає.
А нам, втікати закордон,
Там, долі кращої шукати,
Права для них і в їх закон,
В нас лише право обирати
Повільну смерть, чи смерть раптову,
Як прагнеш жити, то втікай.
Вони ; сперечаться про мову,
Та певно годі, досить, край.
Кому потрібна буде мова,
Та з ким ти будеш розмовляти,
Коли країна інша, нова,
Утікачам вже буде ; мати.
Народ мій як теля покірний,
Крокує мовчки на забій,
Чому ж тобі зостався вірний,
Бо не байдужий, не німий.
Плекаю мрію я ; єдину,
Від сплячки, щоб народ повстав,
Панів прогнавши з України,
До влади сам надійно став.