Мої метання – то не виклик долі.
Якщо благання, то напіввсерйоз.
У різних в різних є місцях мозолі,
Хтось сам собі мозоля, іншим – хтось.
Ті на ногах, які шукали волі,
А ті он на натруджених руках.
По різному вони болять, мозолі,
По-своєму той біль сприймає всяк.
Краси заради, завдяки невмінню,
З незвички, ще чужі й свої.
Ті запустили глибоко коріння…
А що ж мої, і де вони - мої?
На задниці від вічного сидіння,
На язиці – дань нерозумній тріпотні.
Мозолить очі небо, не калюжі,
Це можна записати в позитив,
А той, що так постійно мулить душу,
То – авторське, до того ж – ексклюзив.