Великий поет українського слова,
Що думкою лине крізь призму століть,
Піднявши з колін солов'їную мову,
Й сьогодні у кожному серцв бринить.
Він заповів кохати Україну
Від круч Дніпра до ковили степів,
Як неньку рідну, як малу дитину,
Як сам до болю все життя любив.
Як сліпий кобзар біля струмочка
Оспівав нам українську вроду,
Так вірші, заплетені в віночки,
На землі зійшли серед народу.
Доки соловейко милий у садочку
Свою пісеньку співать у небо буде,
Одягнувши красну вишиту сорочку,
Пам'ятатимуть Шевченка люди.