Ти факел дивний, ясний,
Що душу завжди грієш,
Завжди в ній проростає
Зерно, що ти посієш.
Лиш в тобі дивна сила,
Що гонить з мене страх,
Ростуть немовби крила
І вогник у очах.
Так часто щось художнє
Невтомно серцем пив,
Бо люблю книгу кожну,
Пригоди й детектив.
Так часто вчив уроки
За книгою півдня,
Здійснив я перші кроки
До світу пізнання.
З любов ю мої руки
Листають сторінки,
Прості ці чорні букви
Женуть лихі думки.
Весь світ наш на папері
Немовби хто вмістив,
Гортавши книжку, двері
Я в нього відчинив.
Хоч їх я відчиняю,
Та це один лиш крок,
Немовби хто чіпляє
Іще один замок.
Але мені нічого
У світі не страшне,
До розуму вже мого
Нове щось зазирне.
І з явиться усмішка
У мене на устах,
Запалить мені книжка
Той вогник у очах.