Вибач, ненько, Україно
Що не став я патріотом,
В цім багні, до півколіна,
Я не здатний до польоту.
Хоч я біг в лайно, нахрапом,
Вірив сукам за кордону.
Лиш би воля, лиш би прапор,
Лиш би щастя, лиш у домі!
Усе інше – хата з краю,
Аби рильце у поп-корні.
Лиш пізніш, пізнав, до раю
Білі йдемо, йдемо чорні.
Але, хтось, колись, у Римі,
Це звучить так своєчасно,
Може просто, може - в риму,
Крикнув: «Разделяй и властвуй!»
Розділили хліб та сало,
Потім, руських та русинів.
Але й цього стало мало:
Поділили Україну.
Свято, блазнів пів майдана,
Йде шабаш, крик про сваволю.
Від Романа до Йордана,
Пропиваєм свою долю.
Згодом, йдемо до Тараса,
В сім’ї вольній, новій.
Затім, знову до шинкваса,
Плакати про волю.