Дві постаті, одна з можливих пар,
Ідуть від нас, тримаючись за руки.
Не знають ще, що їх розлука
Вже видима. Гойдається ліхтар
І дощ поллє із перезрілих хмар.
Та він тут лишній, і без нього
Сюжет передає тривогу
Всім глядачам за тих, що йдуть,
Вірніше - йшли. Не повернуть,
Не виправити, не змінити.
Розгледіти крізь каламуть
Часів деталі неможливо.
Навіщось це комусь важливо?
---
Реальні в сні були: сльота осіння,
Слова знайти з обох сторін невміння,
Зустрічний потиск теплої руки
І губ хапливий дотик до щоки.
Веселий погляд крізь мої сумні
Зіниці впав передчуттям у душу.
Те яблуко, яке з вікна мені
Поспішно кинула, коли автобус рушив,
Весь вечір і безсонну довгу ніч
Грів у руках, що з яблуні зірвали.
Було то перше із логічних протиріч,
А інші ще в майбутньому чекали.
На ранок зрозумів - лукаво віддала
Дарунок з дерева добра і зла.