На подив людям чи на сміх
(чи хто зурочив?),
мені ти випав... Наче сніг
посеред ночі.
І хто б не бачив у вікні,
що в білім липи,
упевнена: лише мені -
одній! - ти випав...
Ось ти. Білієш. Горілиць.
Жорсткий, січневий.
Хоч порадій, хоч відвернись -
мені!.. Із неба.
Відчути раптом захотів
мої тепло і ніжність:
не втримавсь, гордий, і злетів
на землю грішну.
Забудеш моторошну вись
в земному лоні...
Торкнусь очима, нахилюсь,
візьму в долоні.
Розтане сніг поміж долонь,
Натомість - диво:
оберне ніжний мій вогонь
тебе в людину.
І не скажу я в чорну мить:
"Жорсткий такий... Не треба!"
Не відпущу до хмар злетіть,
де сніжно мерз під небом.