ШОН МАКЛЕХ
Пiсня вересовоji ночi (http://www.stihi.ru/2014/01/09/6904)
Хворий Місяць в глибини криниці
Зазирає, коли навіть зорі мовчать,
Темні хвилі ірландського моря
Розмовляти з тобою не хочуть –
Вони про минуле кричать.
Біля дому твого згас ліхтар –
Дикий вітер задмухати може
Не такий іще світоч-стожар,
Тож бреди серед тьми, зупинись хоч на мить
У торбину черствого окрайця шматок
Поклади. В дикий морок прокричить
І на пустища вересу – крок.
Чорний кіт донегольських солоних ночей –
Проти шерсті погладиш гульвісу, очей
Ліхтарі обидва – і колись зрозумієш –
Не існує оцього кота.
Кожна ніч – божий день.
Кожен камінь – пророк,
Кожен хрест – поводир.
І вартує чогось – перший крок.
Ти – ірландець. Твій світ – просто міф.
Просто вигадка. Ти не повстанець – Сізіф.
І на пагорби Тари свій камінь несеш,
Що додолу покотиться. Знову береш…
Ти свій біль.. Ні, Вітчизну – у серця мішень.
Ти – ірландець. Повстанець лишень…
Примітки:
Цей вірш – заримований переклад мого невеликого словесного етюду присвяченого трагічним і водночас героїчним подіям 1798 року в Коннахті.
На світлині – скеля біля узбережжя графства Донегол – ірландською Дун на н-Гал (Dun na nGall).
Один англійський історик написав, що Тара – це вигадка і вічна мрія ірландців. Але цей пагорб стоїть і згадує про минуле…
-----------------------------------------
Бледный Месяц глубины колодца
Озирает, когда даже звёзды молчат.
Только волны Ирландского моря
Объясняться с тобой не хотят.
О минувшем они помнят.
Возле дома погас твой фонарь.
Дикий ветер задуть легко может
Не такой ещё светоч - сторож.
Но бредя среди тьмы, хоть на миг задержись,
В торбу чёрствого хлеба кусок положи.
И опять - той совы в диком мраке крик,
Каждый шаг -в вересковой степи.
Чёрный кот донегольских солёных ночей...
Против шерсти погладишь повесу, с очей
Свет двумя фонарями - поймёшь тогда -
Нет на свете того кота.
Божий день - эта ночь,
Каждый камень - пророк,
Каждый крест - поводырь,
Первый шаг - он чего-нибудь стоит...
Ты - ирландец. Твой мир - просто миф,
Просто выдумка.(Совесть?) Не повстанец - Сизиф.
И свой камень зачем на холм Тары несёшь?
Он покатится вниз. Но ты снова берешь...
Свою боль... В ней Отечество - в сердце током.
Ты - ирландец. Повстанец - и только...
Примечания:
Этот стих - зарифмованный перевод моего небольшого словесного этюда посвященного трагическим и в то же время героическим событиям 1798 года в Коннахту.
На фото - скала у побережья графства Донегол - ирландский (Dun na nGall).
Один английский историк написал, что Тара - это выдумка и вечная мечта ирландцев. Но этот холм стоит и вспоминает о прошлом...