В листопадовий полон

               
вдень схвильовано біжать
у зажурі світом,
небом тягнуться у даль
поза мрії вічні –
думи-хмари, з вітром мчать
безупинним військом…
по той бік, за край життя,
потім вже на місто
упаду з дощем і я,
без причин неначе
полонили почуття
й серце тихо плаче.
моїх мук згасає сон,
підкорюся чарам.
ні, не втрачу я любов,
плину крізь мовчання
у твої обійми, щоб
не самотнім бути,
в листопадовий полон,
за кордон розлуки…