***

ВИСОТА

Вчорашні школярі, ще зовсім молоді,
Не знали у житті своїм кохання.
І напилися вщент із гіркістю води,
Що їм війна подарувала зрання.

Ішли із гордістю захисники Вітчизни,
Із вуст лунало: За поневірених в війні!
І від життя ішли свого до тризни,
Щоби героями лягти на цій землі.

Попід горою, де горіло і каміння,
Ішли, повзли безвусі хлопчаки.
Сховатись ніде, лиш одне коріння,
Від тих кущів, що тут колись росли.

А клята височінь їм не скорялась,
Впадали у відчай юні хлопчаки.
І скільки їх на тій горі зосталось –
Усе в землі – і кров і сльози на віки.

Ідуть в Діброву все нові бійці,
Ще зовсім молоді, та вже суворі лиця.
Щоб наостанок вмитися в Дінці,
І – до Крем’янця, щоб із зірками злиться.

І знову ранок, знов запеклий бій.
І знов убиті, знову ллється кров.
Життя юнацьке летить у вирій,
Гармати б’ють із-за Дінця, з дібров.

Земля горить, земля рідненька стогне.
І лави меншають безвусих хлопчаків.
Війна і смерть усіх до себе горне,
І тільки не всихають сльози матерів.