Лежить паркан, зламалась глиця,
По цвинтарю один ходив,
де на хрестах знайомі лиця
тих, хто зі мною поруч жив.
Стоїть здавна тут дзвін печалі,
Прийшов згадати, відпочить.
Померлі нам усе віддали,
А їм колись хотілось жить.
Та все від Бога, навіть - доля,
Вона не лестить у житті.
Все ходиш, нарізаєш кола,
Аж гульк - уже й тобі іти.