Нудьгу нам наганяє
У липні денна спека,
І сили щось немає,
Зима ще так далеко.
А сонце аж сміється
І весь зелений світ
Зітхає й з лоба ллється
У мене градом піт.
Безжалісний годинник,
Як мені не везе,
Рахує ті хвилини,
Повільно так повзе.
Поїхав я на дачу,
Коли кваску попив,
У сильну спеку хату
Нам шифером хтось крив.
У душі я втому маю,
Хочу в поле й гай,
Та на дах мене гукають:
«Хутко вилізай!»
По драбині швидко лізу,
Проклинаю світ,
Якусь дошку довго різав,
Вперлася в живіт.
Одна з даху шиферина
Вирвалась на волю,
Ой лечу я із драбини
Прямо в бараболю.
Гарно впав я із драбини,
Звідки така сила,
Та триклята шиферина
Вже мене накрила.
Ліг на мокру я земельку,
Не розпрямлю рук,
Ледь не вскочив мені в пельку
Колорадський жук.
Ліг же м’яко я на спину,
Гарний гупіт чув,
Ну, нарешті, шиферину
Я перевернув.
З бараболі підіймаюсь,
Шифер знов несу,
Комарі мене з’їдають,
Наче ковбасу.
Мокру скинув я сорочку,
Як усе носив,
Потім сів ще у садочку,
Трохи відпочив.
А то шифер дасть по пиці,
Наживу біди,
Краще піду до криниці
І нап’юсь води.
Ох солодка та водичка,
Хочу я ще пить,
Хочу вже мішки за гичку
Із піском носить.
У жахливу літню спеку
Шифер ми несем,
Для здоров’я небезпеку
Швидко проженем.
І у душах буде гарно,
Проженем біду,
Бо я знаю, що немарно
Шифер я кладу.