Вчора у гості до нас завітала
Дівчина дивна, розкута, яскрава.
Тихо ввійшла, що ніхто й не помітив,
В двері дмухнула й поривчастий вітер
Їх зачинив дуже гучно і сильно,
Так, що аж скло у вікні задзвеніло.
Бігла вона від негоди страшної,
Змокла до нитки від зливи рясної.
Там колихають дощі на вікні
Море краплин на прозорому склі.
Серед кімнати на стільчик упала,
Скинула плащик з густого туману
Та розплела золотаве волосся,
Що наче мед по плечам розлилося.
Коло вогню вона швидко зігрілась,
Висохла зовсім та розвеселилась.
Зареготала та ну серед хати
Швидко в таночку веселім кружляти.
В неї на шиї червоне намисто,
Зроблене плаття із жовтого лисття
Та черевички червоні-червоні,
Гілка калини у теплих долонях.
Посмішка дивна, в очах її ясних
Радість та сльози живуть одночасно.
Гостя нахабна та дуже незвична
Так розійшлася в своїх черевичках,
Що їхній гуркіт стояв серед хати,
Наче стріляли з гучної гармати.
І золоте, як пшениці колосся,
Виром злетіло в повітря волосся,
З плаття попадало висохле лисття
Та розірвалось червоне намисто.
Порозбігались в кутки по хатині
Ті неслухняні верткі намистини.
Дівчина дуже тому засмутилась,
Краплями смутку вода покотилась,
Замиготіло налякане світло,
Двері відкрило поривами вітру.
Злива ввірвалась до теплої хати,
Скло почало у віконцях стогнати,
Серед кімнати засмучена й боса
Плакала долі дівчина осінь.
Осінь прекрасна і осінь чудова,
Осінь усміхнена, осінь волога,
Осінь пожовкла і лагідна осінь,
Дівчина з довгим пшеничним волоссям.
В гості приходить з дарунками літа,
Стиглим врожаєм, останніми квітами.
Радує душу осінніми барвами,
Теплим проміннячком сонця яскравого.
Ввечері довго кружляє-кружляє,
Лисття пожовкле в повітря здіймає,
А засмутившись стікає водою
Чистою, прісною та дощовою.
Плаче вона аж до самого ранку,
Доки зима не дихне на світанку
Подихом свіжим та дуже морозним,
Миттю застигнуть прозорі ті сльози.