ШОН МАКЛЕХ
Пiсня про плоть (http://www.stihi.ru/2014/01/04/10168)
«Плоть тлінна твоя є то тутешній Світ,
і сьогоденний вечір, і пісочний ґрунт,
і море Сиренське,
і Каміння спотикання.»
(Г. Сковорода)
Плоть наша – це корабель Магеллана
Сколочений з дощок вчорашніх днів,
Бо кожен день стає вчорашнім -
Навіть ці скляні газовані дні
Наступного четвертого тисячоліття
Теж стали вчорашніми, як крем’яне лезо.
Буття ковтає тисячоліття –
А у вас в голові і не паморочиться,
Століття тануть шматочками цукру
У терпкій каві епохи людиномавп,
А вам і не солодко.
Бородатий жрець доби неоліту,
Що плоть свою замість якоря
Кидав у море людей-хліборобів
Бо таке вигадали –
Землю побачили жінкою,
Молять дощу у Неба-прабатька.
Плоть людська. Хто тягне її
Важкою ношею, що зветься «людина»,
Хто сміється з цього плаща потріпаного,
Позиченого-розпозиченого
Тимчасового та умовного.
А плоть – то тільки папірус
Чи то пергамент
На якій ми пишемо свої вірші…
« Плоть у тебя на этом свете тленна,
как вечер сего дня, и как песочный грунт,
и море у Сирен, и...
даже камни преткновения."
(Г. Сковорода)
*********
Плоть наша - это корабль Магеллана
и сбита из досок вчерашних дней,
Станет вчерашним каждый день в ней -
И газированный день,стеклянный,
Четвертого будущего тысячелетья
Станет вчерашним, как из кремня лезвие.
Тысячелетия вас глотают -
А у вас в голове и не затуманится,
Века кусочками сахара тают
И в терпком кофе эпохи той маются
Каменной - сладко ли быть там?
Как и жрецу с бородой в неолите?
Он плоть свою, вместо якоря,
В море людское бросал бешено -
Земледельцы - не так ли?-,
Землю увидели женщиной,
Молят у Неба- прародителя дождь.
Плоть людская. Её тянет кто ж
Ношею тяжкой, что человеком зовём,
Кто смеётся на плаще потрёпанном том,
Одолженном, и переодолженном,
И временном, да и условном?...
А плоть - папирус. Или он -
Пергамент словно...
На нём
мы и пишем
своё
Слово...
-------------------------------------