Ось і моя старенька хата.
Духмяно десь запахла м’ята.
Гіркий свій запах розливає
Калина. Пісню я співаю...
Тихенько-тихо пісня ллється
Без слів. І знов мені здається,
Покличе зараз мене мати
З родиною за стіл сідати.
Та тільки — ні. Нема родини...
Немає батька, брата... Нині
Живе друга сім’я в будинку,
Тому зайду, як гість на хвильку.
Згадаю подумки я маму.
Слова її були бальзамом.
Портрети... Плачучи, вітаю,
Болить... На частки серце краю...
Всіх щиро, лагідно любила.
На жаль, їх доля загубила.
Сумує красноталь за ними,
Такими рідними, близькими...
25.05. 2005 рік
Світлина з інтернету
***
Перевод стихотворения на русский язык. Эдуард Неганов
Редакция Надежды Крайнюк
Жива моя старушка-хата.
Как и тогда, здесь пахнет мятой.
С горчинкой запах расточает
Калина… Песней призывает...
Чуть слышно эта песня льётся,
И в ней мне мама улыбнётся:
- Садись, дочурка, будем кушать.
Родной бы голос вечно слушать...
Да только нет уже любимой,
И брат, и папа под калиной...
Другие в нашем доме люди,
Как много здесь вершилось судеб…
Я в мыслях маму обнимаю,
Лились слова её бальзамом.
Родных портреты … Я вздыхаю…
Ушедших, милых вспоминаю.
Как искренне их всех любила.
Судьба их рано погубила.
Грустят в печали красноталы,
Те, под которыми мечтали...
24. 07. 2016 год