Полохливе зайченятко
Не відходило від татка.
Бо всього воно боялось!
Тож за батьків хвіст трималось.
Все, що бігало й літало,
Дуже зайчика лякало,
Навіть білий птах у небі,
Птах сумирний білий лебідь.
Він від писку мишеняти
Раптом кинувся тікати.
— Я боюся, — каже мамі,
Звір страшний, дивіться самі.
Жаби квакають в ставочку,
Лізе гусінь по листочку,
Продзижчала десь комаха,
Наступив на черепаху,
Заблукав у павутині,
Що звисала з віт ліщини,
З переляку став кричати,
Та й усіх на поміч звати.
А павук той, бідолаха,
Сам злякався, і мов птаха,
Дременув тікати вгору,
На верхівку осокору.
Зайченя перелякалось,
Дуже-дуже здивувалось.
Зрозуміло зайченятко,—
Треба бути біля татка.
Червень, 2013 рік
Світлина з Інтернету