О , як ми віримо у казку,
Яку співають нам попи
Чекаємо на Божу ласку
І визнаємо: «Ми –раби!»
Створили нас з істот презренних,
Що шастали тут на Землі
Ввели у їхнє тіло гени
І стали Люди (далебі)
Нас вчили золото шукати
І виплавляти із руди
І ще, від щастя завмирати,
Коли дістанемось «жили»
Чверть людства золото складає
Й оберігає повсякчас
І кожен з острахом чекає,
Коли «вони» прийдуть до нас
Прийдуть забрати непотрібний,
Для нас не корисний метал…
Ох, подивуються, що здібний
Земно-людськИй матеріал
Який розвинувся так швидко
І всю планету захопив!
Тепер у Всесвіт зирить зірко
І молить Бога, щоб простив…
Вони, Боги, прийдуть на Землю
Чинитимуть страшний свій суд
Та не надійтеся даремно,
Що нас з собою заберуть
Лиш золото для них спасіння
Тому й збирають його так -
Істотами, що їм не рівня!
Кидаючи надії знак,
Що душі людські не пропАдуть,
А будуть вічні в небесах
Десь у раю собі осядуть…
Ох, шкода, шкода, неборак….
Можливо «витяг» з генотипу,
Який у нас "боги" візьмуть,
Доставлять на якусь планету
І там ще "людство" розведуть
На нашу планету прилетают пришельцы с планеты Нибиру