Переполоскує душу, повискує вітер.
Сині куйовдяться небом летять табуни.
Крається серце вогнем,
перехоплює дихать,
Доста повіку нездійснених мрій та вини
Доста до смерті
пролитої крові любові,
Надто вже легко
загублених. страчених днів.
Знову згадати
далекий сполоханий голос,
Скрикнути в темінь ...
Лиш вітер
у дротах квилить.