Рецензия на «Стоптанi черевики» (Шон Маклех)
(http://www.stihi.ru/2012/10/26/10535)
**************************************************
«Одного разу мене побачив рудий вовк
Коли я йшов своїм шляхом…»
(Рігведа. Гімн «Місяць у глибині води…»)
Хотів показати
Своїм черевикам стоптаним
Богом забуте село
Серед пагорбів загублене
Старої сумної Ірландії.
Аромат гербати.
Занесло мене снігом
У краю без доріг, лише
З кам’яними стежками
Які всі ведуть до Дубліну
(Даруйте за каламбур).
Гріють небо легенд
Самотніми вогнями
Сумні люди
У картатих кільтах
Кольорів клану вогню…
Над хатками
З дикого каменю
Комини курять невідомістю.
Ми теж
У порожнечі розтанемо
Як цей дим…
У дзеркалі своєї душі
Бачимо дивні тіні...
Зимові дні.
Холодне сонце.
З океану вітер
Сирий та недобрий…
*****************************************
«Однажды меня увидел рыжий волк
Когда я шел своей дорогой ...»
(Ригведа. Гимн «Месяц в глубине воды...»)
---------------------------------------------
Ботинкам моим растоптанным
Хотел показать село,
Оставленное богом,
Затерянное среди холмов
Старой печальной Ирландии.
Чайные запахи.
Снегом меня занесло
В том краю бездорожном,
Где по каменным стёжкам
Все стекаются в Дублин пути...
(Каламбур прошу извинить!)
Грустно небо легенд
Одинокими кострами
Людям греть!
Килты их в клетку -
Огня их кланов цвета...
Над хатками
Из камня дикого
Их трубы дымят неизведанным...
И мы
В пустоте безликой растаем,
Как дым в небе...
У зеркала душ своих
Странные видим тени.
Зимние дни.
Солнечный холод.
С океана ветер,
Сырой и недобрый...