Роздуми

Борис Мохонько
               

Дивлюсь новини на екрані
І стало соромно мені.
Невже такі ми безталанні,
А може зовсім геть дурні.

Ми ведемося, як Боруля,
Задравши носа живимо.
Нам тикають під ніс лиш дулі,
І все вступаємо в лайно.

Нам заздрість душу роз’їдає,
Ми «Кайдаші» уже давно,
Що хочемо ніхто не знає,
Не бачимо в полові і зерно.

Роками тільки мітингуєм,
Зробили бізнесом майдан,
Все владою ми вередуєм,
Нам не такий все «Отаман».

Народ заводять депутати,
Кричать на мітингах «Ганьба!»,
Всі хочуть президентом стати,
І їм потрібна боротьба.

А братії цього і треба,
Кумирів слухають, кричать,
Заводять бійки без потреби,
І хочуть владу розкачать.

Вони до цього уже звикли,
У них інструктори свої,
Навчають їх, як треба бити,
Все це показують мені.

Невже ви зовсім подуріли,
Йдете на злочин сміючись,
І ведетеся, мов, дебіли,
Таких кумирів сторонись.

Якщо ви хочете в Європу,
Щоб жити так як і вони.
До сьомого працюйте поту,
Не розгинаючи спини.

І не чекайте манни з неба,
Про що кумири говорять.
Повірити у себе треба,
Навчатись гроші зароблять.

І не гнівіть, благаю, Бога,
Не довіряйте їх словам,
У нас лише одна дорога,
Її долати тільки нам.

Нам треба вчасно зупинитись,
Бо ми до крайності дійшли.
У прірву можемо звалитись,
З якої вихід не знайти.

Кумирів гідних вибирайте,
Не довіряйте брехунам.
Добро творити починайте,
І усміхнеться доля нам.

Живіть з сусідами у мирі,
Лайливих слів їм не кажіть.
Нехай добро звучить в ефірі,
Старайтесь в злагоді всі жить.

За це нас будуть поважати,
Протягнуть руку у біді.
Ми з вами люди, не примати,
Не треба жити у борні.