Дивлюсь на небо і гадаю,
Чому у нас таке життя
Невже ми розуму не маєм
І живимо без каяття?
Як вівці ходимо майданом
І кричимо «Ганьба!» усі.
Все інше нам по барабану,
Бо нас ведуть нові «вожді».
Вони кричать у гучномовці,
«Так!» над майданом загуло,
«Штурмуйте владу уже хлопці!»,
У нас таке уже було.
Звалити владу ми зуміли,
Раділи люди через край,
Через півроку зрозуміли,
Не буде довго іще рай!
За булаву «вожді» зчепились,
Не до людей тоді було,
Перстами різними мололись,
І їх кудись усе несло.
Один другого обзивали,
Плели при цьому казна-що,
Країну брудом обливали,
Казну крутили як ніхто.
Собі зарплати підіймали,
Ввели для інших карантин,
Дешеві ліки все шукали,
До євро підняли бензин.
Вони на кризу все списали,
«Не бійтесь криза не страшна!»,
Аж двічі гривню опускали,
Набрали позики сповна.
Про це, нажаль, усі забули,
Коротка пам’ять у людей,
На газ ціну таку загнули,
При цьому кажуть: «Все окей!»
У словоблудді ми загрузли,
Нас зупинити вже ніяк.
Роками владу свою гризли,
ЇЇ ми любимо отак!
Забули зовсім про повагу,
Таке буває несемо.
Не поважають люди владу,
В протистоянні живемо.
Ніхто не хоче працювати,
Усі на мітинги ідуть,
Щоби «Ганьба!» там покричати,
За це ще грошики дадуть.
Уже до цього люди звикли ,
І без майданів не живуть,
Не знають як із цього вийти,
«Вожді» поради не дають.
Нам треба вчасно зупинитись,
Подумати куди йдемо,
За гріх цей Богу помолитись,
І не вступати більш в лайно.
Поки ми з вами мітингуєм,
Сусіди наші йдуть вперед,
Про це не раз ще пожалкуєм,
Що загубили ми свій злет.
Про гідність зовсім ми забули,
Шляху не знайдемо ніяк.
Ми, друзі, палку перегнули,
Тому і живемо отак!