Душа мовчить,
Не вимовити болю,
Накопленого в темнії віки.
Чи дивляться на нас
байдужі зорі,
Чи світить сонце,
вуст не розтулить.
Лиш інколи,
коли повіє вітер,
Розкриє вікна,
в шибках забринить,
Душа співа,
і хоч журлива пісня,
Під небеса,
мов птах, вона летить.
І знову тиша,
осінь після літа,
Ідуть вночі холодні знов дощі.
Душа жива,
шепоче вірші стиха.
Душа одна
тоді, коли мовчить.