До тебе ночами заходили звірі
В прочинені вікна
з далеких планет,
Засмучені зграї квилили про вирій,
Колисало сяйво блакитне їх лет.
Ти пісні співала і дива шукала,
Та серце, незнано любові чекало,
Солодким тремтінням пронизував щем.
Кохання - як воля,
Не маєш - спізнаєш,
А доля - як вітер
Десь світом бреде.
А звірі чудесні
вже інших стрічають
На зоряних стежках,
що сходять з небес.
Ще музика ллється.
ще співи лунають,
Зірниці край неба ще кличуть тебе.
Та ніччю так холодно серцю буває,
А небо - звичайне, лиш синьо-стальне.