Не знаю, чи може зігріти щось краще
Всю землю і трави, ніж сонечко наше,
Водою, мов дощик її оросити,
Обвіяти свіжістю краще, чим вітер?
Тоді ж чи можливо, хто може так само,
Дитину кохати міцніше за маму,
З пелюшок плекати її та навчати,
Все саме найкраще в житті віддавати?
Усю свою ніжність, турботу та ласку,
Найпершу в житті колискову та казку,
І біль від падіння, немов чарівниця,
Знімати, так само як слізки з очицей,
Одним поцілунком і лагідним словом,
Мов наше світило всю росу ранкову
Осушує тільки появою в небі,
Матуся – то сонечко рідне для тебе!
Отож і робити дитині потрібно,
Щоб тільки всміхалася матінка рідна,
Й ніколи - ніколи хмаринки печалі,
Їй очі сльозинками не закривали,
І зАвжди лиш посмішки несла для тебе,
Матусенька рідна, мов Cонечко з неба.
1999