Задумав байку написати,
Про теперішнє життя,
Щоби правду розказати,
Підбирати став слівця.
Взяв перо і полилося,
Як вино із рогу,
Що із байки почалося,
Дякувати Богу.
Байки слухати охочі,
Як ми добре живемо.
Замилюють роками очі,
А щастя так і не прийшло.
М’ясом імпортним, «ліквідним»,
Нас давно вже кормлять.
«Ширпотреб» з усього світу,
В країну завозять.
Гроші клянчать у Європи,
Щоб бюджет зміцнити,
Утриматись на посаді,
Щоби ще пожити.
Крутять, вертять, як хвостом,
Президенти наші.
Обіцяють б'ють перстом,
Що наступить краще.
Живемо, як папуаси,
У брехню все віриш,
Як закінчаться запаси,
Враз тоді прозрієш.
Тільки пізно б не було,
Щоби нам прозріти,
Всіх політиків давно,
Треба нам змінити.
Від ілюзій треба всім,
Як з гіпнозу вийти,
Треба нам передусім,
Розумом лиш жити.
Менше слухати месій,
Іх брехні не вірить.
Об’єднатись нам мерщій
І в краще повірить.
А народ наш, не дурний,
Вихід завжди знайде,
Зрозумій, хто ти такий,
Думати не зайве!