Ти не правий, я – вдвічі не права,
Бо провокую вже поховане кохання,
Хай крижаною буде голова
В тенетах перманентного чекання…
Не хочу повернути юні роки,
Що нині крають молодою люттю
Тодішніх сподівань…. Ті кроки
Відлунюють зовсім чужою суттю…
Чому в нестерпній зрілості й зростанні
Так несподівано відкриті двері
Минулого… В чеканні
Тодішні помилки у надсучасній ері
Так дивно проступають на папері…