* * *
Просвітленість у серце не впускаєш
І мучишся. Життя, що вже пройшло
Десь поряд за собою відчуваєш
І в пекло йдеш покірно знов і знов.
Яка молитва муку подолає?
Ще скільки сірих втрачених часів
Вздовж огорожі темної чекає
На нас сліпців ачи мандрівників?
Ти все прийняв. Вже смерть знайома стала.
Ти бачив зорі із колодязів.
Із криці загартованою сталлю
Народжуйся крізь ненависть і гнів.
Клинок дзвенить, співає лезо, сяє.
На цілий обрій – зарево вогнів.
І стяг у небо вершник підіймає
Освітлений
на штурм мурів віків.
В проклятті світ
здригається
зникає.
В молитві знов
народжується світ.