* * *
Промінь сонця в краплі дзвонить.
Зранку всі росою повні
Чорнобривці край віконець.
Після бурі небо чисте.
Пізні ластівки останні,
Їм дорога синя дальня.
Літо бабине печаллю
Розливається прозоро
Над просвітленим простором.
І вже знаєш – серце скоро
Захлинеться небом, болем,
Мріями, що не здійсняться,
Нерозгаданим коханням,
Недопитим смутком, жалем,
Як вином хмільним та давнім.