Щемить мені в скронях, болить моє серце.
О, Боже, як гарно
знов бачити весну!
То вітер та - в очі,
я плакать не хочу,
- Скажіть мені, жінко,
пройти як до прощі?
- Ой, синку, ти бачиш –
край неба дорога,
За вік її пройдеш,
підкосяться ноги,
Сльозами відмиєш сорочку,
як душу,
Тоді полетиш ти,
тоді, може, пустять.
- Ой, тітонько, хто ви? - лиш сяйво по квітах...
Запахло від вишень
сирітством розлитим.