Сказання про пращурів
Не тепер, а вже давненько,
За Луганськом жив десь піп.
В нього - донечка гарненька...
Й наймит був - робив за хліб.
Молодята й покохали
Один одного... Та - зась!
Дуже добре вони знали -
Батько доню не віддасть!
Та міцне було кохання,
А розлука - в серце ніж...
Хлопець з дівкою ізрання
Узяли й втекли скоріш!
Йшли довгенько у тривозі,
Бо ж могли зловити їх...
У селі, десь по дорозі,
Повінчались. Щоб не гріх
Їм у купці жити бУло...
В Рафаїлівку прийшли -
Є там вільне місце, (чули!)
Там наділ собі знайшли.
Оселилися любенько,
Ось і хату збудували...
Та узнала якось ненька,
Де там діти бідували.
Батько ж доні відцурався,
Та із гніву ще й прокляв...
Він же зятя сподівався,
Щоби той багатство мав!
Але матінка рідненька
Пожаліла молодих...
Пошту - коників скоренько
Купувала їм гнідих!
Вже вони й не бідували
І жили собі як слід.
І від них пішов, (щоб знали!)
"Поштарів" великий рід!
А синок, Василем звати,
На Ільїнку перейшов...
Збудувавши гарну хату,
Щастя там своє знайшов!
І матусю ж не покинув,
Й доставляти пошту мав...
Все на конях без упину...
Звідси й прозвисько дістав.
Ще нащадки Іванова
В Рафаїлівці живуть...
"Поштарями" їх ізнову,
Може, більше й не зовуть.
Чи тепер і пам'ятають
Звідкіля пішли вони?
Хай пра-правнуки ж узнають
Це, як міф старовини!
- - - - - - - - - - - - - - -
Перевод на русский язык:
Сказание о предках
Не теперь, а уже давненько,
За Луганском жил где-то поп.
У него - доченька хорошенькая...
И батрак был - работал за хлеб.
Молодые люди и полюбили
Друг друга... Но - запрет!
Очень хорошо они знали -
Отец дочери не отдаст!
Но крепкой была любовь,
А разлука - в сердце нож...
Парень с девушкой рано утром
Взяли и сбежали поскорей!
Шли очень долго в тревоге,
Ведь могли же поймать их...
В селе, где-то по дороге,
Обвенчались. Чтобы не грех
Им вместе жить было...
В Рафаиловку пришли -
Есть там свободное место, (слыхали!)
Там надел себе нашли.
Поселились в согласии,
Вот и домик построили...
Но узнала как-то мама,
Где там дети бедовали.
Отец же от дочки отказался,
Да в гневе ещё и проклял...
Он же зятя надеялся,
Чтоб тот богатство имел!
Но матушка родненькая
Пожалела молодых...
Почту - лошадок быстренько,
Покупала им гнедых!
Уже они и не бедовали,
И жили себе, как следовало.
И от ни пошёл, (чтоб знали!)
"Почтарей" большой род!
А сынок, Василием звали,
На Ильинку перешёл...
Построив хороший дом,
Счастье там своё нашёл!
И матушку же не оставил,
И доставлять почту должен был...
Всё на лошадях, неустанно...
Отсюда и прозвище заимел.
Ещё потомки Иванова
В Рафаиловке живут...
"Почтарями" их снова,
Может, больше и не зовут.
Да теперь и помнят ли,
Откуда пошли они?
Пусть пра-правнуки же узнают
Это, как миф старины!