Знову бджоли збирають меди
Абрикос розквітаючих,ранніх.
Повінь квітів і повінь води
Відчуваю,неначе востаннє.
Скільки в серці бажання і мрій!?
Відступили всі туги і болі.
Задивились бруньки аж у вирій
Молодими очима тополі.
Час прийшов квітувати садам.
Знов Дінець напува їм коріння.
Не віддам я цю мить,не віддам!
Хай душа не пізнає старіння.
Хай поверне вона в майбуття,
Пустоцвіття не знає ніколи:
Повінь квітів,води і чуття,
І гудуть життєстверджено бджоли!