Шляхи життя короткі, довгі,
По них крокуємо давно.
І покоління уже нові,
Ідуть із нами заодно.
Шляхи долаємо роками,
До щастя так і не дійшли.
Щось відбувається із нами,
Межу моралі перейшли.
Боятись Бога перестали,
І все ми лаємо когось,
Грішити люди більше стали,
Змиритись з цим нам довелось.
Життя у нас на виживанні,
За гривні краще не питай.
Чому такі ми безталанні,
Коли наступить цьому край?
У голові одна розруха
І все ми робимо не так.
В щілину тулимо все вуха
І ведемося, мов, «дурак».
Нам заздрість душу роз’їдає,
Лиш про «бабло» у нас думки,
Мораль і совість забуваєм
І живимо отак роки.
Стають такими наші діти,
Онукам теж передають,
Куди від цього їм подітись?
В такій громаді всі живуть.
Брехня і підлість процвітає,
В громаді спокою нема,
Свавілля жити заважає,
Нічого не доб’єшся без «бабла»
Лікують нас лише за гроші
І гіпократи не спасуть.
А лікарі у нас «хороші»,
Беруть усе що їм дають!
Діагноз Вам любий поставлять,
Іще й добавки продадуть.
Буває, в світ другий відправлять
І покарання не несуть.
Перевернувся світ неначе,
Життя без радості давно.
Міняти треба щось, юначе,
А то всі підемо на дно!
Вам, молодим ще жити довго,
Старайтесь гідно шлях пройти.
І не гнівіть, благаю, Бога,
До нього шлях краще знайти.
Щоби життям своїм гордились,
Цінили кожну мить життя.
Усе на краще щоб змінилось,
Тоді не буде більш ниття.