Осінній напівсонний вітерець
Вже холодом на пізні квіти дише.
Біжу через долину навпростець,
Туман заплаву огорта щільніше.
А відчай тихо скрапує в траву,
Ховається дрімота за кущами.
Насупило опудало брову,
Омиту полиновими дощами.
Печаль вгніздилась на стару вербу,
І звісила до річки босі ноги.
Колише, мов дитиночку, журбу,
Світ повен суму гіркого й тривоги.