В этот выцветший вечер осенний
Красной птицей покажется даль,
Сумрак душу окутает тенью…
В этот вечер чего мне так жаль?
Запах грусти от горькой рябины...
Месяц скоро засветит свечу...
Гроздья зрелые, словно рубины...
Боже правый, чего я хочу?!
Ветер влажные сушит ресницы,
Тело замерло, мысли тихи -
Я в объятьях вечерней зарницы...
Дышат болью, тоскою стихи!
Ветка листья небрежно бросает,
Морщит мысль воспалённая лоб...
Руки мёрзнут, а щёки сгорают!
Жизнь беспутная, вся, как озноб!
Пальцы ищут на шее невольно
Крестик, скрытый под старую шаль…
В этот вечер, чего мне так больно?!
Что мне хочется, что же так жаль?!
с.Белица, 2006 г.
(переклад Олександра Михалюка)
Відцвіта уже вечір осінній,
І лише далечінь у вогні.
Присмерк душу закутує тінню,
І чомусь стільки жалю в мені...
Пахне сумом гірка горобина...
Місяць свічку запалить ось - ось...
Стиглі грона, неначе рубіни...
Боже мій, як я хочу чогось...
Вітер сушить зволожені вії.
Завмирає і тіло, й душа.
Я знаходжусь в зірниці обіймах,
Я збентежена смутком з вірша.
Гілка листя додолу скидає.
Думка зморшок чолу додає.
Руки мерзнуть, а щоки палають-
Як остуда, життя це моє.
Пальці хрестик натільний знаходять...
Як я хочу збагнути в цю мить:
Так чого ж мені все - таки шкода,
І від чого так серце щемить?