Защо душа втискається у жовтень,
І вже не дихається вільно під вітрами,
І поодинці мерзнемо немов без ковдри?
У дисфорії осіні -лише початок драми.
Всі навкруги говорять, наче дикий холод,
Ламає жалюгідних, бавиться кістками,
Але то невгамовний сильний голод
То сум за Сонцем, теплими очами.
Чого усе це варто - молоде палке життя
Поховане у депресивних,темних лабіринтах?
Чи дійдемо колись того солодкого буття
Де щастя бескінечне світиться у вікнах?
Чи дійдемо колись до фінішу, межі,
Де стиснуті в обімах падають у вічність,
Де заборони вежі падають мерщій,
І смерть фізична вже не є трагічність?
Людське буття лише під шаром листя,
Багряного, пожовклого, що гріє сум Землі.
Є в королеві золотій щось ненависне
І щось магічно-таємниче для душі.